Lviv 2014

  Усім сказано було бути о пів на третю у холі вокзалу.  Голова профкому нашого університету Ілона Андрєєва, яка організувала поїздку у Львів, із галасом пробралась крізь натовп у самий центр і почала поіменно називати  усіх, щоб провірити чи ніхто не загубився. В передчутті веселих вихідних ми рушили юрбою до потягу. 

 Ну ось, я тільки закинула речі , як до мене підійшла однокурсниця і сказала, що невідомий чоловік спробував залізти в мою сумку. Одночасно здивованим та переляканим поглядом я спочатку глянула неї , а потім одразу почала передивлятись чи все на місці. Хм… такої ситуації я точно не могла передбачити, але все закінчилось без втрат.

  Поїзд рушив і попереду нас чекала дванадцятигодинна дорога до міста Лева. Ми так довго чекали цієї поїздки, що готові були залишити всі свої сили, щоб встигнути  побачити все найпрекрасніше, що приховує від нас одне із найстаріших міст України.

  «Що з нами? Невже ми старіємо? »- запитала мене подруга, коли побачила, як веселиться перший курс журналістики, в той час, коли все, що ми хотіли – виспатись перед насиченими вихідними. Я звела плечима, усміхнулась і продовжила шукати місце, де б можна було прилягти. От тут і розпочалось найцікавіше: в одному вагоні розбили вікно, в іншому комусь погано стало, а журналісти продовжують веселитись. Невгамовні діти, подумала я.

Закінчивши марні пошуки свого місця, обійнявши подругу, з якою ми змушені були ділили одну поличку в поїзді, я вже уявляла, як ми гуляємо вузенькими вуличками міста та їмо ложечкою гарячий молочний шоколад із фундуком та мигдалем, фотографуємось біля кожної наступної будівлі, архітектура якої вражає більше за попередню та намагаємося розмовляти зі своєрідною львівською вимовою.

Зустрічай нас, Львів!  З потяга на Високий замок - чудова ранкова зарядка та перші фото. І яка ж я була здивована, коли жоден студент не відмовився о четвертій ранку, втомлений тривалою дорогою, підійматись на одну із найвищих точок міста. І то дурниця, що ніхто так і не заснув ні на хвильку – усміхнені та задоволені ми розпочали свою екскурсію.

Місто зачарувало нас своєю архітектурою. Ми з друзями обійшли кожну вуличку в центрі міста. В якісь моменти мені здавалось, що Львіві випробовує мене, адже я ніяк не могла запам’ятати дороги, по яких ми ходили, а коли я відірвалась від групи, то ледь не загубилась і юрбі незнайомих облич. В той момент я себе відчувала кинутим напризволяще цуценям. Дякую нашому гіду, яка ходила із парасолею в руках, саме її я угледіла першою і кинулась наздоганяти друзів.

Знаєте, склалось враження, що юридична академія проїхала понад 600 км, щоб поїсти, а головним завданням було обійти усі кафетерії та ресторанчики. Але ми з друзями вирішили відвідати лише найекстравагантніші місця, які славляться не так своєю їжею, як інтер’єром, спілкуванню з клієнтом, своїми правилами та звичаями. І всі ми запам’ятали обід у місцевому ресторанчику із цікавою вивіскою «Мазок», де наша голова профкому змушена була імітувати оргазм, в той момент, коли її били батогом. «О так, давай! Ні! Стоп! Боляче…» - ці звуки я запам’ятаю на довго( усміхаюсь)!. Після такого хлопці сиділи, немов вкопані, а їхні обличчя були повні переляку, що ви наступні. Саме по цій причині ми вирішили не затримуватись там і продовжити свою міні подорож містом.

Оперний театр, неймовірної краси численні собори, міська ратуша та площі – все, що можливо було побачити за ці скоро плинні два дні було побачено. Особисто для мене Львів став відкриттям року. Зустріло нас місце сонечком, а проводжало дощем. В цьому є певна символічність, чи не так?! Я не прощаюсь, а кажу до зустрічі, файне місто Львів.

Я пишу, а усмішка не зникає з обличчя, адже все було так круто. Гарний настрій та чудові усміхнені обличчя поруч - ось що зіграло головну роль. І навіть жахливий холод в потязі, від якого ковдра не рятувала, та хронічне недосипання  не змогло зіпсувати враження про ці незабутні вихідні.